Бандура



 (600x407, 206Kb)

Банду́ра — украинский народный струнный щипковый музыкальный инструмент.
Имеет овальный корпус и короткий гриф. Струны (на старых инструментах — 12-25, на современных — 53-64) частью натягиваются над грифом (так называемые бунты, более длинные, низко звучащие), частью же прикрепляются к деке (так называемые приструнки, более короткие, звучащие высоко).

Строй бандуры смешанный, в нижнем регистре квартово-секундовый, в верхнем преимущественно диатонический, в современных инструментах — хроматический. Играют на бандуре, перебирая струны пальцами с надетыми специальными напёрстками или без них.


О бандуре на украинском языке


Кобза-бандура споріднена з центральноєвропейською пандурою чи мандорою. Всі ці інструменти через середньовічну лютню походять від тюркського копуза та близькосхідного уда. Зображення кобзи-бандури відомі з 12 ст. Ще у 15 ст. українських кобзарів запрошували до королівського двору Польщі, а у 18—19 ст. — до російського імператорського двору. Найвидатніші давні кобзарі — Т. Білоградський (відомий лютнист, 18 ст), А. Шут (19 ст), О. Вересай (19 ст) та ін. На початку 19 ст. *старосвітська* бандура витіснила кобзу. В різний час бандура мала від 7—9 до 20—30, а то й більше струн, виготовлених із жил; пізніше їх обвивали мідним дротом. Великого поширення бандура набула серед українського козацтва. На бандурах грали мандрівні сліпці-бандуристи, які виконували пісні специфічних жанрів — історичні, думи, псальми, канти тощо. Діатонічна багатострунна бандура- це музичний інструмент з арфоподібним способом гри (без перетискання струн на грифі). Зразок 1840 (помилково датований 1740) року знаходиться у Санкт-Петербурзькій консерваторії під назвою «бандура Недбайла».


Походження назви бандури — з латинської (Пандура) через старопольську (Barduny, i.e. Лютня). В 17-му сторіччі кобза була популярна в Україні, а з початку XVIII ст. мода на неї прийшла також у аристократичні кола Росії. Саме з метою відмежуватися від «холопської» назви «кобза» у панському середовищі і почали називати її шляхетною та модною західною назвою «бандора» на *латинській манір*. Така назва зафіксована в багатьох польськихьких джерелах 17-го сторіччя, та у царському наказі 1738 року про заснування музичного навчального закладу у м. Глухові. «В польських словниках та описах інструментів бандура тлумачиться як козацька лютня»(О. Фамінцин). Про те, що по містах грають на бандурах, «а селяни… на кобзе», пояснюючи у дужках, що то «рід бандури» сповіщав 1788 р. О. І. Рігельман. Більшість свідків (Бергхольц, Штелін, Беллерман т. ін.) сповіщали про бандуру XVIII ст., як «інструмент схожий з лютнею, але меншій за розміром та за кількістю струн», «тільки ручка дещо коротша», «тон абсолютно схожий з тоном лютні». Отже, мова велася саме про «козацьку лютню» — кобзу.


Та поруч існували справжні бандури на «20 і більше струн…на останніх (багатострунних бандурах)не усі струни натягуються уздовж грифа, половина — на самому корпусі»(О. Фамінцин). Отже, на початку XIX ст., поруч з лютнеподібними існували й багатострунні музичні інструменти, які «українізувавшись», почали зватися бандурами, а виконавці на них — бандуристами. Порівнюючи бандури з вересаєвою бандурою можна констатувати, що на бандурах основними струнами для гри були коротенькі приструнки, розташовані праворуч від грифу над декою інструменту, а баси на грифі несли другорядну ролю. На бандурі О. Вересая основні функції у виконанні мелодії та басів закладені у способі гри на грифі (як на гітарі), а шість приструнків виконували додаткову функцію — збільшення діапазону при грі в одній позиції (народний спосіб гри, при якому рука не рухається вгору по грифу, а знаходиться в одному місці). Існує кілька тез щодо походження української бандури. Вірогідно вона еволюційно пов'язана з кобзою, а не з гуслями. Давньоруські гуслі мали невелику кількість струн (4-5), на яких грали «бряцаньем». Такий спосіб гри притаманний балалайці, не зафіксований в Україні. До речі, як не знайдено жодного зразку самих давньоруських гусель.

 

Після об'єднання з Литовським князівством (1321 р.) орієнтація русинських земель була спрямована на західну культуру. Імперська культурологічна асиміляція почалася з кінця XVIII ст., коли багатострунний український музичний інструмент «бандура» вже сформувався і побутував (1740 р.). На користь тези про походження бандури від кобзи говорять такі факти: а) у XIX ст. бандури були симетричні, що притаманне лютнеподібним інструментам; б) основні струни розташовані на корпусі бандур звуться «ПРИСТРУНКИ», тобто як частина струн ПРИ основних СТРУНАХ на грифі; в) функціональні назви струн на грифі кобзи подекуди збереглися на бандурах; г) спільність традиційного репертуару та форм діяльності кобзарів та бандуристів; д) конструктивні незручності для виконання на приструнках бандури «думового ладу» у порівнянні з абсолютною зручністю його гри на грифі кобзи.

 

Поява бандури як інструменту гомофонно-гармонійної музичної формації не могло відбутися раніше появи та формування самої системи у європейській музиці. Будь-яка відкрита струна (особливо жильна) звучить краще притиснутої без ладків до грифу. Оволодіти грою на інструменті з стабільною висотою звуку набагато легше. Тому перші приструнки і підштовхнули музикантів до створення нового багатострунного музичного інструменту, який у XIX ст. витіснив лютнеподібну кобзу, перейнявши від неї певні виконавські традиції, а у деякіх сільських регіонах й назву самого інструменту. Рясноінформативний реферат про українські лютнеподібні інструменти: [1] Бандура Харківського типу конструкції В. Герасименка (2000) [ред.]

 

Сучасні типи бандури
У радянські часи бандура трансформована у важкий, немобільний багатострунний інструмент. Однак збереглася в первісному вигляді завдяки зусиллям архітектора і музиканта Георгія Ткаченка і сьогодні відновлена молоддю з Київського кобзарського цеху під керівництвом художника і музиканта Миколи Будника. Сьогодні концертні бандуристи в Україні використовують інструменти Київського типу переважно виробництво Чернігівської або Львівської музичної фабрики. Ці інструменти зроблені по конструкції І. Скляра та В. Герасименка. Стандартна бандура пріма має 55-58 струн і настроєна в тональності соль мажор. Концертні інструменти відрізняються від бандури пріми в тим що мають механіку для перестроювання приструнків. Концертні інструменти мають 61-65 струн. Обидві фабрики виробяли інструменти дитячих розмірів. Львівська фабрика випускає ще бандуру підліткову яку теж можна замовити з механічним перестроювачем. В діаспорі популярні бандури харківського типу конструкції братів Гончаренків.

 

Інструменти бувають діатонічні (34-36 струн), на-пів-хроматичні та хроматичні. Вони мають механіку для швидкого перестроювання окремих струн. В 60-их роках були зроблені експериментальні Київсько-Харківські бандури конструкції І. Скляра які нажаль не вкорінилися в Україні. Інструмент був побудований на основі Київської бандури і для грання харківським способом не був зручний. Складна механіка для перестроювання тональности негативно впливало на акустичні властивості концертних варіантів цього інструмента. Останнім часом зроблені спроби відродити харківську бандуру в Україні. В. Герасименко зробив декілька варіанти харківської бандури, останній який має тотальну механіку для перестройки бандури, але інструменти ще не досконалі і ще не почали виробляти серійно

источник

 (600x326, 45Kb)

Если хочешь построить корабль, то не собирай людей, чтобы они принесли лес, и не распределяй задания, а лучше пробуди в них тоску по бескрайней дали моря...

Антуан де Сент-Экзюпери